Станкевич І.М.,
учитель вищої кваліфікаційної категорії,
«вчитель-методист»;
заступник директора з навчально-виховної роботи
Криворізької
загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №26
Стаття
присвячена проблемі готовності педагогів до здійснення інноваційної діяльності.
Розглядається її когнітивна складова. Наводяться та аналізуються дані
анкетування педагогічного колективу, які
дають можливість оцінити когнітивну складову їх інноваційної діяльності.
Ключові
слова: готовність
педагога, інноваційна діяльність, когнітивна складова, освітня політика,
компетентність, групова діяльність.
Статьяпосвященапроблемеготовностипедагогов
к внедрениюинновационнойдеятельности, рассматриваетсяеёкогнитивнаясоставляющая.
Приводятся и анализируютсяданныеанкетированияучителейшколы,
которыедаютвозможностьоценитькогнитивнуюсоставляющуюихинновационнойдеятельности.
Ключевые
слова:готовность
педагога, инновационнаядеятельность, когнитивнаясоставляющая, образовательнаяполитика,
компетентность, групповаядеятельность.
Summary.Thearticleisdevotedtotheproblemoftheteachersreadinessfortherealizationoftheinnovativeactivity,
itscognitivecomponentisanalysed. Here are presented analizied the results of
teachersaskings, whitchgivetheopportunitytoestimatethecognitivepart
of their group activity.
Keywords:teachersreadiness, innovativeactivity, cognitivecomponent,
educational policy, competence, groups
activity.
Стратегічне значення освітньої галузі в державотворенні,
зміна її парадигми з авторитарної на гуманістичну, особистісно орієнтовану
обумовлюють «прискорений, випереджальний інноваційний розвиток освіти» [1]. Це
можливо за умови розв’язання українською освітою завдання щодо формування «професіонала,
здатного до інноваційного типу життя, до сприймання інноваційної культури в
цілому» [7]. У цьому контексті проблема підготовки педагогічних працівників з
високим та ефективним професіоналізмом, інтелектуальним потенціалом,
інноваційним стилем дій і мислення постає головною в модернізації системи
освіти. Пробудженню інноваційної ініціативи педагогів, розкріпаченню педагогічної
свідомості сприяють нормативні документи стратегічного і законодавчого характеру,
а саме Національна доктрина розвитку освіти (2002 р.) [1], Положення про
порядок здійснення інноваційної діяльності (2000 р.) [2], які визначають
напрямки сучасних інноваційних процесів, спрямовують освітян на випробовування
педагогічних нововведень на різних рівнях їх здійснення. Проблемі інноваційної
педагогічної діяльності присвячено багато наукових досліджень, в яких
формуються загальні засади педагогічної інноватики, відповідних сучасній
освітній стратегії [3-8].
Педагогічні працівникисвідомо розуміють необхідность
кардинальних змін в освіті та їх бажання внести свій вклад в інноваційний
освітній процес. Однак включення педагога в інноваційний процес не може бути
спонтанним, а потребує від нього професійної та особистісної готовності до
інноваційної діяльності.
За структурою готовність до інноваційної діяльності – це
складна інтегрована якість особистості, яка включає мотиваційний, когнітивний,
креативний, рефлексивний компоненти, є найважливішою в сучасних умовах
впровадження інноваційної освітньої політики, коли кожному педагогу на шляху
інноваційних перетворень або моделювання власної педагогічної системи.
Реалізація когнітивного компонента особистісної
готовності педагога до інноваційної діяльності потребує від нього необхідності
професійно самовизначитися, тобто усвідомити норми, модель педагогічної
системи, оцінити власні можливості. Багато проблем, що постають перед
педагогами на шляху до інноваційних перетворень, пов’язані з низькою
інноваційною компетентністю. Основою інноваційної компетентності є
поінформованість про інноваційні педагогічні технології, особиста переконаність
у необхідності застосування інноваційних педагогічних технологій, належне
володіння їх змістом і методикою, висока культура використання інновацій у
навчально–виховному процесі.
З метою визначення того, які педагогічні інновації використовуються
вчителями нашого навчального закладу протягом 2012-2013, 2013-2014 н.р. було проведено їх опитування. У ньому взяли
участь 49 педагогів різних кваліфікаційних категорій. До опитувального листа
було включено три групи запитань, які відповідають трьом стадіям впровадження
педагогічних інновацій: інформаційної, випробувальної та стадії застосування.
Крім того, нас цікавило, з якими педагогічними інноваціями вчителі хотіли б
ознайомитися, а також що, на їх думку, перешкоджає використанню сучасних
інновацій.
Перша група запитань інформаційного характеру надала
результати поінформованості педагогів про педагогічні інновації.
Вони говорять про те, що найбільшій кількості учителів відомо
про інтерактивні технології навчання, менше педагогів знають про авторські
технології, у тому числі В.Шаталова, М.Гузика, С.Прищепи, а також інноваційні
педагогічні системи «Росток» та інші. Несподівано низькою є обізнаність
педагогів про таку інновацію локального характеру, як технологічний підхід до
організації навчально–виховного процесу, хоча вона є основою тематичного обліку
навчальних досягнень учнів, впровадження якого обов’язкове для кожного вчителя.
Щодо структури знань учителів про педагогічні інновації,
то результати опитування показують наступне: 8% педагогів знайомі з історією
окремих інновацій, 77% – з теоретичною і методичною базою їх здійснення, 62%
вчителів бачили у практиці роботи своїх колег реалізацію педагогічних
інновацій, серед яких найбільш репрезентативними є інтерактивні технології. Показники таблиці указують на те, що основним
шляхом здобуття інформації про педагогічні інновації є, на жаль, не спеціальне
навчання, а «бачив у практиці роботи своїх колег».
Опитування про
випробування педагогічних інновацій свідчать про те, що більшість вчителів
школи знаходяться в інноваційному процесі і випробували ті чи інші педагогічні
інновації.
Отримані результати знову свідчать про те, що найбільш
привабливими для освітян є інтерактивні технології: 95% опитуваних зробили
спробу запровадити їх у власну педагогічну діяльність. Наступними педагогічними
інноваціями за кількістю прихильників є технологія групової діяльності,
моніторинг, інформаційна і проектна технології. До групи інновацій, що залишились
поза увагою, відносяться авторські педагогічні технології та інноваційні
педагогічні системи.
Аналіз даних опитування вчителів школи про запровадження
у своїй діяльності педагогічних інновацій вказує на зменшення переліку нововведень
у порівнянні з тими, що їм знайомі. Продовжують працювати за традиційною
системою навчання та виховання, не використовуючи ні одну з педагогічних
інновацій 17 учителів, тобто кожний третій вчитель. Зберігають позицію лідера
по кількості своїх прихильників інтерактивні технології: 52 % учителів
використовують їх систематично. Приблизно по 23% учителів включили у власну
педагогічну систему технологію групової діяльності й особистісно орієнтований
підхід. Відмічається досить низка частка вчителів, які запроваджують у власній
діяльності моніторинг. Авторські педагогічні технології не знайшли місця в
педагогічній діяльності вчителів нашої школи.
У відповідях учителів на запитання «З якими педагогічними
інноваціями Ви хотіли би ознайомитися?» можна відмітити два моменти. По–перше,
розширилась «географія» інновацій, які використовуються вчителями в практиці їх
роботи, які викликають у них інтерес. Серед них з’явились нововведення як
останнього часу, наприклад, «портфоліо», компетентнісний підхід, інформаційні
технології. По–друге, кількісно змінились професійні інтереси вчителів, що
ілюструється збільшенням чисельності вчителів, які бажають удосконалити власні
знання з таких інновацій, як моніторинг, технологічний підхід, технологія
проектів.
Це є свідченням того, що методична робота у школі,
проведення педагогічних рад, науково-методичних, психолого-педагогічних
семінарів, тренінгів спрямовані на наданні достатніх знань з теорії і озброюють слухачів технологією застосування
більшості педагогічних інновацій.
Наведений аналіз результатів опитування дає змогу зробити
наступні висновки:
1. Більшість вчителів, яка брала участь в опитуванні,
мають уяву про педагогічні новації, випробовують (90% респондентів) і
застосовують (55% респондентів) їх у своїй педагогічній діяльності.
2. Найбільш поширеними у практиці роботи вчителів є інтерактивні технології навчання та
виховання. Це пояснюється досконало розробленою методикою їх використання у
навчально–виховному процесі та великою кількістю публікацій у професійних
виданнях, а також найбільшою увагою до них.
Список літератури
1. Національна доктрина розвитку освіти // Освіта
України. – 2002. – №33. – С. 2–4 2. Концепція загальної середньої освіти
(12–річна школа) // Директор школи.– 2002. – №1. – С. 11 – 13.
2. Положення про порядок здійснення інноваційної
освітньої діяльності. / Нормативно–правове забезпечення освіти. У 4 ч.–Х.:
Основа, 2004. – Ч.3. – С. 17.
3. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології:
Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2004. – 352 с.
4 .Паламарчук В.Ф. Інновації в сучасній освіті // Завуч.
Наша вкладка – 2006. – №4. – С. 2–7.
5. Паламарчук В.Ф. Першооснова педагогічної інноватики. –
К.: Освіта України, 2005. – С.196.
6. Пометун О. Сучасний урок. Інтерактивні технології
навчання. – К.: А.С.К., 2005. – 190 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар